Кафедра інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій

І курс, історичний факультет

Дяченко О.Ф., старший викладач кафедри математичних методів і системного аналізу

Маріупольський державний університет

Маріуполь

На теперішній час у світі електронне навчання (e-learning) розвивається досить активно, чому сприяє підвищений попит на освітні послуги та рівень розвитку ІКТ. Найбільше користувачів електронного навчання налічується в США та Канаді. Серед Європейських країн лідерами є Великобританія, Германія, Італія та Франція. Згідно з заявою голландського центру з вищої освіти політичних досліджень «Міжнародне порівняльне дослідження на сьогодення і майбутнє використання ІКТ у вищій освіті» подібна статистика в європейських країнах не ведеться, європейські викладачі дивляться на Інтернет-технології навчання скептично, «від швидкого впровадження електронного навчання у європейських викладачів виникає розчарування».

Останнім часом все більшого поширення набуває термін електронного навчання 2.0. Термін електронного навчання 2.0 відображає тенденції в сфері організації електронного навчання, пов’язані з використанням технологій Веб 2.0. На відміну від електронного навчання, що припускає використання дистанційних курсів, які пропонуються студентам з метою проведення процесу навчання, електронне навчання 2.0 припускає використання засобів Веб 2.0: блоги, вікі, підкасти, соціальні мережі тощо.

Спираючись на зазначені характерні риси і принципи побудови електронне навчання, можна виділити такі його специфічні якісні властивості:

1. гнучкість і адаптивність навчального процесу до потреб і можливостей студентів, які, в основному не відвідують регулярних занять, а працюють у зручний (як для викладача, так і для студента) для такої роботи час у зручному місці й зручному темпі;нова роль викладача: викладач координує навчально-пізнавальний процес, коригує курс, який викладає, керує навчальними проектами, перевіряє поточні завдання, консультує при складанні індивідуального навчального плану, управляє навчальними групами взаємопідтримки;
   1. модульність побудови навчальних програм;
3. спеціалізовані форми контролю якості навчальних досягнень: традиційні формами контролю якості освіти та дистанційні (співбесіди, практичні, курсові та проектні роботи, екстернат, робота в середовищі комп’ютерних інтелектуальних тестових систем тощо);
4. використання спеціалізованих засобів навчання.

Звичайно, e-learning має свої мінуси серед яких:

1. Відсутність очного спілкування між учнями та викладачем. Тобто всі моменти , пов’язані з індивідуальним підходом і вихованням , виключаються. А коли поруч немає людини , яка могла б емоційно забарвити знання , це значний мінус.
2. Необхідність постійного доступу до джерел інформації. Потрібна хороша технічна оснащеність, але не всі бажаючі вчитися мають комп’ютер і вихід в Інтернет.
3. Навчальні програми і курси можуть бути недостатньо добре розроблені через те, що кваліфікованих фахівців, здатних створювати подібні навчальні посібники, на сьогоднішній день не так багато.
4. В дистанційній освіті основа навчання тільки письмова. Для деяких відсутність можливості викласти свої знання також і в словесній формі може перетворитися на камінь спотикання.

Щодо електронного навчання в Україні, то  воно лише починає розвиватися. Це підтверджує Наказ Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України «Про заходи щодо впровадження електронного навчального контенту» від 01.04.2011 р. Метою цього наказу є формування і змістове наповнення сучасного інформаційного наукового середовища системи дошкільної та загальної середньої  освіти, впровадження в навчально-виховний процес інтерактивних комунікаційних технологій.

Зокрема, минулого року відбулась одна з численних міжнародних науково-практичних конференцій на тему «Електронного навчання в Україні» в приміщенні Харківського національного автомобільного університету. Де розглядали наступні питання:

1. дистанційне навчання та електронна бібліотека;
2. масові відкриті дистанційні курси;
3. дистанційне навчання в корпораціях;
4.  система контролю у дистанційному навчанні і т.д.

Варто також зазначити, що серед українських вищих навчальних закладів велика кількість приділяє увагу е-learning. Зокрема, до ресурсних центрів електронного навчання можна віднести: Український інститут інформаційних технологій в освіті (УІІТО), Інститут інформаційних технологій та засобів навчання НАПН України, Сумський державний університет, Хмельницький національний університет, Харківський політехнічний університет і т.д.

Список використаних джерел:

1. Лустина Е. E-learning (электронное обучение) [Электронный ресурс] / Е. Лустина.– Режим доступа : http://www.trn.ua/articles/5205/. Загл. с экрана.
2. Кіяновська Н.М. Поняття електронного навчання в контексті сучасної педагогічної науки. [Электронный ресурс] / Н.М.Лустина. – Режим доступа: http://www./29_DWS_2012/Pedagogica/1_120037.doc.htm. Загл. с экрана.