викладач інформатики
Уманського гуманітарно-педагогічного
коледжу ім. Т.Г. Шевченка
Дистанційна освіта, базуючись на нових технологіях, використовує весь досвід, накопичений в області заочної освіти. І якщо в сучасній практиці заочної освіти, в навчанні по листуванню зберігаються відомі риси асинхронного навчання, то в практику ДО прийшли нові інформаційні і комунікаційні технології зокрема електронна пошта, відеоконференція і ін. Ці технології в з’єднанні з теорією і практикою ДО переходять в нову якість, стають «середовищем знань» ( knowledge-media) [2].
З історії відомо, що Христос, збираючи учнів і навчаючи їх своїй вірі, своєму ученню, щоб його віра розповсюджувалася якнайдалі, давав своїм апостолам, у тому числі і апостолові Павлу, записувати свої лекції, і вони поширювали їх серед священиків і просили їх читати ці лекції в церковних приходах. Тому питання: хто є родоначальником дистанційної освіти (ДО) – Росія, Англія або інші країни -(а такі дискусії проходили останнім часом) – можна вважати закритим – дистанційна освіта відома з давніх часів і за своєю суттю інтернаціонально.
Якщо говорити про ДО як про філософію, про методологію, то можна відзначити, що відвіку у людей було прагнення організувати видалене навчання, навчання не тільки в аудиторії у присутності лектора. У основі розвитку видаленого навчання лежить принцип розділення вузу і студента. Далі виділяються два напрями: перше (форма асинхронного навчання) – це видалений студент. Цей напрям історично оформився як заочна освіта. Другий напрям (синхронне навчання, або дистанційне навчання в сучасному розумінні) – видалений клас, навчання в нім при синхронній взаємодії між тьютором і групою студентів [1].
Як видимий, синхронне і асинхронне навчання принципово розрізняються, але вони взаємозв’язані і доповнюють один одного.
Історія навчання поштою і дистанційної освіти наочно демонструє наявність ряду стійких характеристик даної форми навчання. Дистанційну освіту надає весь спектр рівнів підготовки від початкового до вищої освіти і націлено на людей різних віків: від маленьких дітей до людей зрілого віку. Круг дисциплін, що викладаються, незвичайно широкий: від стенографії або гірської справи до загальної освіти. Вживані методи не менш різноманітні і включають листування, використання друкарської продукції, радіо і телебачення, практичні семінари і відкриті іспити.
Системи дистанційної освіти організовані як в розвинених, так і таких, що в розвиваються країнах, як у великих країнах, так і в маленьких. Проблеми, соціальні і історичні потрясіння, що призвели появу цих систем, різні: територіально розосереджене або переміщене населення, імперіалізм і незалежність, війни і революції, індустріалізація. У новому тисячолітті у міру просування людства до інформаційного суспільства дистанційна освіта стане грати все більш значущу роль, демонструючи свою гнучкість і різноманітність форм [3].
Якщо подивитися на історію дистанційної освіти під певною точкою зору, то можна відмітити, що досягнуті в процесі його розвитку успіхи належать до декількох «поколінь». Гаррісон (Garrison) (1985) і Ніппер (Nipper) (1989) в числі перших використовували термін «покоління» для позначення трьох стадій розвитку дистанційної освіти, «які історично пов’язані з розвитком виробничих, транспортних і комунікаційних технологій».
Засобом дистанційного утворення «першого покоління» був написаний від руки і друкарський матеріал. Рукописи використовувалися впродовж багатьох сторіч. Поява книгодрукування зробила можливим випуск недорогих підручників. Починаючи з середини XIX століття, розгалужені залізничні системи і швидкі і економічні державні поштові служби дозволили здійснювати доставку учбових матеріалів великій кількості географічно розосереджених учнів [2].
Винахід радіо в 20-і роки XX сторіччя привів до появи радіокурсів, що складаються з серій бесід. Іноді такі курси доповнювалися друкарськими матеріалами і аудиторними заняттями. У 50-і роки активний розвиток отримали телевізійні курси, що поєднуються з випуском допомоги, аудиторними заняттями і час від часу екзаменаційним контролем.
Поява Відкритого університету у Великобританії в 1969 році ознаменувала собою початок «другого покоління». З цієї миті в дистанційній освіті вперше почав застосовуватися комплексний підхід до навчання з використанням всієї різноманітності засобів при домінуючому положенні друкарських матеріалів. У Відкритому університеті було розроблено величезну кількість високоякісних навчальних посібників, спеціально призначених для дистанційного навчання. Одностороння взаємодія університету із студентами здійснювалася через друкарський матеріал, що доповнюється радіо- і телепередачами (аудіокасети набули поширення пізніше).
«Третє покоління» дистанційної освіти базується на активному використанні інформаційних і комунікаційних технологій, пропонуючи двосторонній зв’язок в самих різних формах (текст, графіка, звук, анімація) як в синхронному («в один і той же час» – у вигляді відео- або аудіографічних конференцій, однаково популярних в північноамериканських учбових закладах), так і в асинхронному режимі («не в один і той же час» – з використанням електронної пошти, Інтернету або телеконференцій). Дані технології можуть застосовуватися як доповнення до курсів першого і другого покоління або використовуватися самостійно [1].
Історія дистанційної освіти наочно свідчить про його адекватність новим потребам суспільства, пов’язані з освітою, і рельовантності в самих різних країнах світу. Методи організації дистанційного навчання мінялися кожного разу з появою нових технологій, і тепер можна говорити про три покоління дистанційної освіти. Освітня експансія, що включає прагнення до безперервної освіти, привела до зростання державних асигнувань в освітню сферу і готовності урядів забезпечувати фінансування нових методів навчання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
- Головань, М.С. Виникнення та розвиток дистанційного навчання [Текст] / М.С. Головань, В.В. Яценко // Актуальні проблеми розвитку електронної освіти в галузі економіки: тези доповідей I Міжнародної науково-методичної конференції (м. Севастополь, 14-16 травня 2011 р.). – Х., 2011. – С. 73-75.
- Історія виникнення дистанційного навчання. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://megasite.in.ua/48122-istoriya-viniknennya-distancijjnogo-navchannya.html
- Історія розвитку дистанційної освіти. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sez.donetsk.ua/istoriya-rozvytku-dystancijnoji-osvity