ЯЦЬКО А.В.

студентка І курсу магістратури, факультету початкової освіти

Науковий керівник: Паршукова Л.М.

старший викладач кафедри інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій

Уманський державний педагогічний університет

 імені Павла Тичини

Ні для кого не є секретом, що сучасних школярів з кожним роком все важче залучати до вивчення навчального матеріалу. Для багатьох підлітків барвисті дрібнички (мобільні телефони, MP3-та CD-плеєри, цифрові фотокамери), позбавлені смаку телевізійні програми і відеофільми набагато цінніше навчання та опанування основ наук. Не припиняються спроби знайти ті стимули, які допомогли б залучити школярів до навчання. Хитрощі вчителів вражають уяву: це і оцінки (занижені, завищені, що заохочують), і створення ситуацій успіху, і використання мультимедіа та комп’ютерних технологій, і застосування електронних енциклопедій, і допуск до самостійного використання технічних засобів «просунутих» учнів, і змагання, і багато -багато іншого. Але часом зусилля вчителів не дають належних результатів, а навчальний процес нагадує самі справжні бойові дії: вчителі наступають на учнів зі знаннями, які ті повинні засвоїти, учні відбиваються, ховаючись за стіну байдужості або ведучи партизанську війну, наприклад, заважаючи учням, які хочуть вчитися , але бояться «помсти» з боку тих, для кого навчання нічого не значить. Більшість вчителів усвідомлюють, що способи насильницького насадження знань належного результату не дали, та й не дадуть, бо всіяне насильно ніколи не буде прийнято і засвоєно, а якщо і буде, то неміцно і ненадовго. Настав час, коли боротьбу має змінити співробітництво, необхідне переосмислення можливостей стимулів, які десятиліттями використовувались у радянській школі, даючи позитивний ефект, а в російській школі, з-за її прагматизму, забуті. Хоча в нинішніх реаліях, коли в середовищі молоді панують ідеали, близькі до аморальності, це зробити важко, і в цьому напрямку ще потрібні серйозні дослідження.

У сучасній педагогічній літературі досі не існує навіть чіткого визначення «нестандартний урок». Найбільш поширеною є характеристика такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та незвичайний задум і організаційну форму. Це урок, позбавлений шаблону, трафарету в його організації, він ґрунтується на оригінальному, творчому підході у визначенні змісту, методів, засобів навчання. У переважній більшості методичних праць нестандартний урок розглядається як нова  форма уроку. Аналізуючи істинність такого формулювання, нагадаю, що урок сам є формою організації навчання. Тому одна форма (нестандартний урок) не може бути формою іншого (уроку в цілому). З огляду на це пропоную розглянути нестандартні уроки як новий тип уроків, які мають гнучку структуру та характеризуються особливою довірчою атмосферою між учасниками навчального процесу.

Ознаки та принципи нестандартного уроку:

Істотними ознаками нестандартного уроку є:

• гнучкість структурної організації;
• зміна усталених функцій учителя й учнів (учні є активними суб’єктами навчально-пізнавальної діяльності);
• активне застосування групових форм роботи;
• максимальна реалізація міжпредметних зв’язків.

До принципів нестандартних уроків можна віднести:

• відмова від шаблону в організації уроку, від рутини і формалізму в проведенні;
• максимальне залучення учнів класу до активної діяльності на уроці;
• підтримка альтернативності, множинності думок;
• розвиток функції спілкування на уроці як умова забезпечення взаєморозуміння, спонукання до дії, відчуття емоційного задоволення;
• «прихована» (педагогічно доцільна) диференціація учнів за навчальним можливостям, інтересам, здібностям і нахилам;
• використання оцінки в якості формуючого, а не тільки результуючого інструменту.

Нестандартний урок – це можливість розвивати свої творчі здібності та особистісні якості, оцінити роль знань і побачити їх застосування на практиці, відчути взаємозв’язок різних наук, це самостійність і зовсім інше ставлення до своєї праці.

Нестандартні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, що вивчається,а так само розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними, самими незвичайними джерелами знань.

У творчому досвіді вчителів України існує близько п’ятдесяти нестандартних форм організації освітнього процесу.

С.В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють свої групи нестандартних уроків:

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).
2. Уроки, пов’язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).
3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок- експедиція).
4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).
5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).
6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-монолог).
7. Уроки-аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).
8. Уроки-аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Список використаних джерел

1. Бабкіна Н. В. Використання розвиваючих ігор і вправ у навчальному процесі // Початкова школа ..- М., 1998.
2. Губанова О. В., Льовкіна І. С. Використання ігрових прийомів на уроках // Початкова школа.-М., 1997.
3. Модильовський Г. І. Нестандартні форми уроків позакласного читання // Початкова школа .- М., 1997.