ПІДОПРИГОРА Д.С.
студент І курсу факультету фізики, математики та інформатики
Науковий керівник: Паршукова Л.М.
старший викладач кафедри інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ОСВІТИ
Освітня політика ЄС – це комплекс заходів, що підкріплені нормативним, фінансовим та інституційним забезпеченням, які спрямовані на підтримку дій держав-членів щодо боротьби із викликами, що стоять перед суспільством. Сюди відносяться: дефіцит навичок які затребувані в умовах технологічного розвитку та інновацій; доступність та якість надання освітніх послуг та їх подальша конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг. Розвиток освітньої політики Європейського союзу носить динамічний характер. розпочавши власне формування зі створення перших Співтовариств, вона продовжує розвиватися, реагуючи на зміни в суспільстві; не будучи основою для формування Союзу, на даний момент вона стає ядром для економічної стабільності країн ЄС і орієнтується на інноваційні фактори як на основну запоруку конкурентоспроможності Європи. Розвиток правового регулювання освітньої політики ЄС і компетенції ЄС у сфері освіти можна поділити на шість етапів – від невизнання освіти як окремого напряму співпраці до нормативного закріплення допоміжної компетенції у сфері освіти та визнання її пріоритетним напрямом [1, C.155].
Аналізуючи установчі акти Європейського союзу можна чітко відстежити відмову від уніфікації освітніх політик, держави-члени мають власну прерогативу щодо організації та змісту освіти. Причиною цього є те, що громадяни країн держав-членів відчувають певну схвильованість щодо збереження національних традицій та культурного розмаїття Європи. Останнім часом, у зв’язку з еволюцією та інтернаціоналізацією освіти, держави-члени демонструють все більше зближення та співпрацю в освітніх питаннях освіти.
Формуючи цілі у сфері освіти ЄС вживає лише заохочувальні заходи, а визначення способів, методів і форм реалізації означених цілей залишаються сталими. Також не здійснюється уніфікація законодавства у сфері освіти. Але для гармонізації освіти діють заохочувальні заходи та рекомендації. Відкритий метод координації сприяє процесу наближення національних систем освіти та їх правових основ, із постановкою чітких цілей визначає загальний вектор розвитку освіти.
Основа проведення політики ЄС у сфері освіти складається із трьох основних важелів: інститути ЄС, агенції ЄС, організації та експертні мережі Інститути – визначають загальний вектор освітньої політики, забезпечують відповідну її нормативну основу. Інші сприяють впровадженню в життя означеної політики, доповнюють, консультують, здійснюють статистичний аналіз досягнень держав-членів щодо реалізації спільної освітньої політики [1, C.153].
Правова співпраця ЄС у сфері освіти відбувається з цілим рядом міжнародних організацій і держав світу, що уможливлює виділення трьох її рівнів:
– універсальний або глобальний рівень, до якого слід віднести кооперацію з ООН, а саме з ЮНЕСКО як флагманською організацією, яка опікується питаннями освіти, що насамперед полягає в підтримці освітніх ініціатив і програм, зокрема таких як «Освіта для всіх» (Education for All), «Глобальне партнерство заради освіти» (Global Partnership for Education), Дитячий фонд ООН і Міжнародна організація праці тощо;
– регіональний рівень, що включає співпрацю з регіональними міжнародними організаціями, які тією чи іншою мірою мають відношення до освіти (наприклад, із Радою Європи та ОБСЄ), а також підтримку цілого ряду освітніх процесів, зокрема Болонського та Копенгагенського, освітніх програм мобільності;
– партикулярний (державний) рівень, який характеризується підтримкою реформ систем освіти як індивідуально, так і в межах певних географічних регіонів (країни Східного партнерства, Середземноморські країни, Західні Балкани, країни Африки, Азії та Латинської Америки), при цьому інтенсивність та обсяг співпраці залежить від подальших євроінтеграційних намірів [2, C.206].
Аналіз освітніх програм ЄС, таких як Erasmus+ та Horizon 2020, свідчить про стійку орієнтацію стратегічного розвитку організації, в основі якого вирішальну роль відводять поглибленню інтеграційних процесів у сфері освіти шляхом поширення міжнародної кооперації та посилення транскордонної співпраці для забезпечення впровадження програм міжнародної мобільності. Ефективність використання цих програм в Україні залежить від повноти та результативності проведення реформування вітчизняної освіти із урахуванням європейського досвіду.
Формування правових засад співпраці між Україною та ЄС у питаннях освіти виступає невід’ємною складовою процесу європейської інтеграції України, а її динаміка зумовлена як загальними інтеграційними процесами, так і економічними та політичними факторами. Угода про асоціацію –базовий документ освітньої кооперації ЄС та України, передбачає можливість Союзу лише підтримувати освітні реформи нашої держави, тобто надавати необхідну допомогу, консультувати та приймати відповідні рекомендації, які сприятимуть інтеграції України у Європейський простір освіти. Втім, саме від ефективності імплементації Угоди про асоціацію залежить, наскільки якісно та повно Україна використовуватиме ті перспективи в галузі освіти, які надаються кооперацією із ЄС [1, C.154].
Список використаних джерел
- Колесник В. Ю. Основні ініціативи у сфері міжнародної мобільності, передбачені освітньою програмою нового покоління «Горизонт 2020», та можливість участі в них України. Особенности адаптации законодательства Молдовы и Украины к законодательству Европейского Союза : материалы Международной научно-практической конференции (г. Кишинев, 27–28 марта2015 г.) / орг. ком.: В. Бужор. Кишинев : Tipogr «Cetatea de Sus», 2015. Ч. 2. С. 152–155.
- Колесник В. Ю. Співробітництво Європейського Союзу та Міжнародної організації праці у сфері освіти: правові засади. Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 10–11 квітня 2019 р.) / М-во освіти і науки України, М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв; редкол.: М. М. Поплавський, І. О. Костиря та ін. Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2019. С. 204–209