ЗАЄЦЬ В.О.
студент І курсу факультету фізики, математики та інформатики
Науковий керівник: Паршукова Л.М.
старший викладач кафедри інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
РОЗВИТОК МЕДІАПЕДАГОГІКИ В КРАЇНАХ ЄС ТА УКРАЇНІ
Останнім часом у світовій науково-педагогічній літературі можна зустріти терміни, які мають спільний корінь «медіа» і є похідними від сполучення зі словом медійність. До таких можна віднести: медіакультуру, медіаосвіту, медіапедагогіку тощо.
Дослідимо один із термінів, який у науково-педагогічній літературі країн ЄС звучить як «медіапедагогіка». Залучення засобів масової інформації до освітнього процесу спонукала до появи й актуалізації цього терміну.
Науковці Німеччини визначають медіапедагогіку як частину медіакультури. Тобто як результат процесу інтеграції комп’ютерних наук та сучасних технологій комунікації, які тісно пов’язані відповідними гуманітарними дисциплінами. Аналізуючи німецькі дослідження, В. Робак зауважує: «медійна дидактика – це частина медіапедагогіки, яка досліджує питання застосування медіа в освітньому процесі, передусім розробкою інформаційно-освітніх технологій, особливості організації дистанційного навчання, розробку та апробацію нових медійних дидактичних засобів (програм, методичних та навчальних посібників, робочих зошитів та підручників)» [2, С. 103], також «аналізується взаємозв’язок між медіа і реалізацією цілей, змісту і форм, методів і засобів навчання». За приклад наводить такий аспект, як створення медіапродукту учнями за допомогою медіапедагога, зокрема, зйомки відеофільму або «скерування дітей на вулицю в ролі інтерв’юєрів, де вони опитують дорослих з якогось питання, а згодом аналізують, класифікують відповіді й самостійно роблять висновки» [2, С. 30].
Досвід використання засобів масової інформації в освітньому процесі має Велика Британія. Тут, опираючись на технічний розвиток засобів масової інформації та комунікації, активно почали застосовувати їх у процесі навчання в закладах освіти. Це сприяло значній активізації творчого пошуку педагогів, згодом така практика перейшла і до інших країн-членів ЄС. Інноваційна діяльність педагогів, що шукають нові підходи до освітнього процесу, а не послуговуються традиційними методами, способами та прийомами, зорієнтована не лише на оновлення змісту, а передусім на якісно нові результати.
Нині медіаосвіта є популярною і серед наукової спільноти України. Це наукові доробки Інни Чемерис та Володимира Робака: «Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку» та «До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині» відповідно. Також цілий спектр стате за тематикою : «Медіаосвіта у Великій Британії та Канаді», «До питання розвитку медіаосвіти в школах Західної Канади», «Журналістська освіта в Німеччині» і т.п.
Отже, проводячи дослідження розвиток медіапедагогіки в країнах ЄС та Україні можемо стверджувати, що вона активно продовжує інтегруватися в усі освітні сфери. Залежно від специфіки того чи іншого ЗМІ обраного педагогом у процесі формування медіакомпетентності своїх учнів має певні різновиди: Інтернет-дидактика, теледидактика, кінодидактика, мультимедіадидактика тощо.
Список використаних джерел
- Бекназарова С. С. Розробка медіаосвітніх курсів на прикладі Медіаосвітнього порталу mediaedu.uz. Медіаосвіта. Київ. 2012. № 1. С. 102 – 106.
- Онкович Г. В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти. Дивослово. Львів. 2007. № 5. С. 29-31.