Коаксіальний кабель – тип кабелю, який складається з мідної жили (core), ізоляції що її оточує, екрану у вигляді металевого обплетення і зовнішньої оболонки. Якщо кабель, окрім металевого обплетення, має і шар фольги, він називається кабелем з подвійною екранізацією. За наявності сильних перешкод можна скористатися кабелем з чотирьохразовою екранізацією. Він складається з подвійного шару фольги і подвійного шару металевого обплетення. Існує два типу коаксіальних кабелів: тонкий (thinnet) коаксіальний кабель та товстий (thicknet) коаксіальний кабель. Вибір того або іншого типу кабелю залежить від потреб конкретної мережі.
Історія створення даного мережевого обладнання починається з винайдення Ніколою Теслею електричного провідника для змінних струмів та патентування його у 1894 році. 8 грудня 1931 року Ллойд Еспеншід і Герман Еффель з AT & T Bell Telephone Laboratories запатентували перший сучасний коаксіальний кабель. У 1936 році AT & T побудувала експериментальну телевізійну лінію передачі на коаксіальному кабелі, між Філадельфією і Нью-Йорком. Перша телепередача по коаксіальному кабелю, з Берлінських Олімпійських Ігор у Лейпцигу транслювалася у 1936 році, того ж року між Лондоном і Бірмінгемом, поштовою службою (тепер BT) прокладений кабель на 40 телефонних номерів. У 1941 році відбулося перше комерційне використання системи L1 в США, компанією AT & T. Між Міннеаполіс, (Міннесота) і Стівенс-Пойнт (Вісконсін) запущений ТБ-канал і 480 телефонних номерів. Перша трансатлантична коаксіальна лінія, TAT-1 була прокладена у 1956 році.
Джерело: wikipedia.org