Кафедра інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій

вчитель фізики і трудового навчання

Криворізької загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №66

Сучасне покоління учнів навчається у той час, коли освіта зазнає значного розвитку та змін, що в майбутньому призведе до швидкого покращення рівня знань. Здавалося б, що можна змінювати в уже сформованій системі? Та ці зміни викликані реаліями сьогодення. Дійсно, зараз діти вже починаючи з раннього віку вміють користуватись новітніми гаджетами, безкрайніми просторами Інтернету. Тому, в сучасній освіті все більше приділяється уваги дистанційному навчанню. Науковець Стефан Доунс з цього приводу говорить так: «Виростає нове покоління людей, які використовують Інтернет на новому рівні (цифрові аборигени). Ці люди народилися, коли Інтернет уже існував, вони сприймають його як природну якість життя і вони звикли бути в мережі [1]. Та попри все, існує дискусія між «цифровими аборигенами» та людьми, які звикли засвоювати знання традиційно, без комп’ютерних засобів навчання. У нашій статті ми спробуємо розібратися у питанні: «Дистанційне навчання – це дійсно користь для учнів?».

Дистанційне навчання є однією з форм здійснення навчального процесу, якому присвячені дослідження багатьох учених, таких як: Р. С. Гуревич, Н. Л. Крижанівська, В. М. Кухаренко, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко, А. В. Хуторской, О. В. Шестопалюк, Л. С. Шевченко та ін. Це один із стратегічних напрямів розвитку та реформування системи освіти.

Останнім часом дистанційне навчання дійсно набуває важливого значення в освіті України, і якщо пригадати, що ця система з’явилася порівняно нещодавно (10-15 років тому) і у даний час починає все більш вагомо заявляти про себе, то ця нова високотехнологічна форма у здобутті знань має великі перспективи.

Передумовами розвитку дистанційного навчання є:

• бурхливий розвиток інформаційних технологій;

• поступове і неперервне зниження вартості послуг на підключення та використання глобальної мережі Internet, її ресурсів і сервісів;

• суттєве поглиблення процесів упровадження інформаційних технологій в освітню практику;

• значне поширення засобів комп’ютерної техніки серед населення.

Сьогодні існує безліч визначень поняття «дистанційне навчання». Найчастіше його визначають як «сукупність педагогічних технологій, що базується на принципах відкритого і комп’ютерного навчання та активних методах навчання у спілкуванні в інформаційно-освітньому просторі, для організації освіти користувачів, розподілених у просторі і часі» [4].

Термін «дистанційне навчання» іноді вживається для позначення форм навчання, що існували задовго до появи комп’ютерів: заочне, кореспондентське, домашнє навчання, екстернат, для яких характерне навчання на відстані, дистанції. [3].

Серед тлумачень змісту дистанційного навчання виділяють два підходи, які істотно різняться з дидактичної точки зору.

Перший досить розповсюджений: дистанційне навчання – обмін інформацією між учителем і учнем (групою учнів) за допомогою електронних мереж чи інших засобів телекомунікацій. Учень розглядається як одержувач деякого інформаційного змісту і системи завдань для його засвоєння. Результати самостійної роботи повертаються знову вчителю, який оцінює якість і рівень засвоєння матеріалу. Під знаннями розуміється трансльована інформація, а особистий досвід учнів і їх діяльність щодо конструювання знань майже не організовуються. [5, С. 488].

Другий підхід принципово відрізняється від попереднього. Основою дистанційного навчання виступає особистісна продуктивна діяльність учнів, яка будується за допомогою сучасних засобів телекомунікацій. Цей підхід припускає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії суб’єктів освіти і продуктивність навчального процесу. Обмін і пересилання інформації відіграють у цьому випадку роль допоміжного середовища організації продуктивної освітньої діяльності учнів. Навчання відбувається в реальному часі (чат, відео зв’язок, спільні для віддалених учнів і вчителя «віртуальні дошки» із графікою тощо), а також асинхронно (телеконференції на основі електронної пошти, форуми). Паралельно зі створенням учнями освітніх продуктів відбувається їх внутрішнє освітнє зростання. Особистісний, креативний і телекомунікативнийхарактер освіти – основні риси дистанційного навчання цього типу. В процесі дистанційного навчання передбачається наявність викладача і учнів, їх спілкування, спілкування між собою, а також наявність у системі підручника, необхідного комплекту засобів навчання. [5, С. 488].

Дистанційне навчання знаходить свої прояви в загальноосвітніх школах і, як правило, ґрунтується на трьох складових:

– відкрите навчання,

– комп’ютерне навчання,

– активне спілкування з вчителем та однолітками з використанням сучасних телекомунікації.

Розвиток системи дистанційного навчання обумовлений сукупністю переваг і можливостей. Це насамперед більш гнучкі умови навчання для дітей, які не змогли чи не можуть здобути її традиційним шляхом через віддаленість від кваліфікованих навчальних закладів, фізичних недоліків, індивідуальних особливостей і потреб.

Дистанційне навчання спроможне задовольнити додаткові освітні потреби учнів, особливо з навчальних дисциплін, змістовна частина яких дуже швидко змінюється, до яких слід віднести інформатику. Талановитий учень сільської школи може, наприклад, одночасно навчатися дистанційно у висококваліфікованих фахівців, які знаходяться в будь-якому куточку країни і світу, не залишаючи свого місця проживання. За допомогою електронних мереж учень з будь-якого міста чи села має доступ до світових культурних і наукових скарбів, вчиться в престижних університетах світу.

Звичайно, в дистанційному навчанні потрібно використовувати найкращі зразки технологій. Для їх вибору можна скористатися такими правилами:

1) Завжди доступна технологія;

2) завжди включена (або може бути запущена однією командою, або стартує автоматично за потребою);

3) завжди зв’язує;

4) стандартизована;

5) проста;

6) не потребує додаткових пристроїв (СD-RОМ та ін.);

7) персоніфікована;

8) модульна;

9) мінімізує помилки.

Впровадження дистанційного навчання в систему освіти змінює роль і вимоги до вчителів. Традиційні форми навчання складають лише невелику частку, а процес навчання орієнтується на творчий пошук інформації, вміння самостійно набувати необхідних знань і застосувати їх до вирішення практичних завдань, використовуючи сучасні технології. Вчителі, які впроваджують дистанційні курси повинні мати універсальну підготовку, володіти сучасними педагогічними та інформаційними технологіями, бути психологічно готовими до роботи з учнями в новому навчально-пізнавальному середовищі. Завдяки таким засобам дистанційного навчання, як дискусійні форуми, електронні обговорення засвоєного матеріалу, списки розсилання, створюється нове навчальне середовище, в якому учні почувають себе невід’ємною частиною колективу, що різко збільшує мотивацію до навчання.

Вчителі повинні володіти методами для створення і підтримки такого навчального середовища, розробляти стратегії проведення такого типу взаємодії між учасниками навчального процесу, підвищувати творчу активність та власну кваліфікацію. Характерними рисами дистанційних курсів є:

• гнучкість – можливість викладення матеріалу курсу з урахуванням підготовки, здібностей учнів, тобто має індивідуальний підхід. Це досягається створенням альтернативних сайтів для одержання більш детальної або додаткової інформації з незрозумілих тем, а також низки питань-підказок тощо;

• актуальність – можливість упровадження новітніх педагогічних, психологічних, методичних розробок;

• зручність – можливість навчання у зручний час, у певному місці, не регламентованість у часі для засвоєння матеріалу, можливість здобуття освіти, без відриву від основної роботи;

• модульність – розбиття матеріалу на окремі функціонально завершені теми, що вивчаються в міру засвоєння і відповідають здібностям окремого учня або класу в цілому;

• можливість одночасного використання значного обсягу навчальної інформації будь-якою кількістю учнів;

• інтерактивність – активне спілкування між учнями класу і вчителем, що значно підвищує мотивацію до навчання, рівень засвоєння матеріалу;

• більші можливості контролю якості навчання. Це і проведення дискусій, чатів, і використання самоконтролю, і відсутність психологічних бар’єрів;

• відсутність географічних кордонів для здобуття освіти. Різні курси можна вивчати в різних навчальних закладах світу.

Але не потрібно забувати, що дистанційна форма навчання передбачає створення і використання єдиного інформаційно-освітнього середовища, яке містить різні електронні джерела інформації, а саме:

– курси дистанційного навчання, електронні підручники, розміщені на вітчизняних освітніх серверах (для різних моделей дистанційного навчання);

– віртуальні бібліотеки;

– бази даних освітніх ресурсів;

– веб-квести, призначені для цілей навчання;

– телекомунікаційні проекти;

– віртуальні методичні об’єднання вчителів;

– телеконференції, форуми для вчителів і учнів;

– консультаційні віртуальні центри (для вчителів, школярів, батьків);

– наукові об’єднання школярів та ін.

Навчальне середовище формується таким чином, щоб учень мав вільний доступ з будь-якого курсу до:

– інформаційного забезпечення (довідники з відповідних предметів, енциклопедії, консультаційний центр);

– необхідних розділів курсів із суміжних галузей знань;

– лабораторних робіт, практикумів;

– веб-квестів;

– проектів.

Таким чином, дистанційна освіта має такі переваги перед очним навчанням:

– оперативність (подолання бар’єрів у просторі та часі, одержання актуальної «свіжої» інформації, швидкий зворотний зв’язок);

– інформативність (зростає доступність освітньої інформації, що знаходиться на спеціалізованих серверах, постачається учневі за допомогою інтерактивних веб-каналів, публікується в телеконференціях, списках розсилання й інших засобах мережі Інтернет);

– комунікативність (збільшується кількість потенційних учасників навчання – школярів, учителів, фахівців, які оперативно взаємодіють один з одним за допомогою електронних мереж, ліквідуються територіальні обмеження для проведення Інтернет-уроків, проектів, олімпіад);

– педагогічність (внаслідок специфіки дистанційних телекомунікацій навчання стає більш мотивованим, інтерактивним, технологічним індивідуалізованим, спрощується публікація учнівських робіт у мережі, їх експертиза та оцінка);

– психологічний аспект (створення більш комфортних, порівняно з традиційними, емоційно-психологічних умов для самовираження учня, зняття психологічних бар’єрів і проблем, усунення помилок усного спілкування);

– ергономічність (учні і вчителі мають можливість розподіляти час занять за зручним для себе графіком і темпом, вибирати і використовувати для занять найбільш придатну техніку і комп’ютерне устаткування).

Поряд з перевагами, слід виділити ряд недоліків. Так, можливість навчання в зручному місці (вдома) не завжди є ефективним, оскільки того, хто навчається можна відволікти від роботи, а це не дає можливості сконцентруватись на вивченні та запам’ятовуванні матеріалу.

Дистанційне навчання вимагає від учнів уміння самостійно організовувати свій навчальний процес. Біля дитини не буде вчителя, який постійно контролюватиме виконання завдань. Тому від учнів вимагається терпіння, вміння зосередитися та високий рівень самоконтролю, щоб ефективно організовувати свій час між заняттями.

Ще одним недоліком є неможливість перевірити хто саме виконав завдання – особисто учень чи інша особа.

Дистанційне навчання передбачає наявність комп’ютерної техніки та з’єднання з Інтернетом, але, нажаль, не всі мають таку можливість.

Отже, впровадження дистанційної освіти в Україні є досить актуальним та перспективним напрямом, адже така форма навчання дійсно має багато переваг. Ця форма освіти дає можливість отримувати необхідні знання та вміння, перебуваючи на значній відстані від джерела інформації, а це в свою чергу скорочує витрати, не вимагає часу на транспортування, дозволяє здійснювати вільне спілкування з однодумцями, проте й потребує значної відповідальності як з боку учнів, так і з боку вчителів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Downes Stephen E-learning 2.0 [Електронний ресурс] /S. Downes. – Режим доступу : http://elearnmag.acm.org/featured.cfm?aid=1104968.
2. Застосування мультимедійних засобів навчання та глобальних інформаційних мереж у наукових дослідженнях : навч. метод. посіб. / уклад.: Р. С. Гуревич, О. В. Шестопалюк, Л. С. Шевченко. – Вінниця, 2004. – 124 с.
3. Крижанівська Н. Л. Освітні інноваційні технології / Н. Л. Крижанівська. – К., 2010. – 487 с.
4. Кухаренко В. М., Рибалко О. В., Сиротенко Н. Г. Дистанційне навчання: Умови засто сування. Дистанційний курс: Навчальний посібник. 3-є вид. / В. М. Кухаренко, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко; за ред. В. М. Кухаренка – Харків: НТУ «ХПІ», «Торсінг», 2002. – 320 с.
5. Хуторской А. В. Современная дидактика. Учеб. пособие. 2-е изд., перераб. / А. В. Хуторской . – М.: Высш. шк., 2007. – С. 488 с.