Кафедра інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій

Коберник Г. І., кандидат педагогічних наук,професор
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини

Узагальнюючи наукові праці дослідників із питань теорії і практики дистанційного навчання, слід відокремити такі напрями напрацювань: наукове забезпечення дистанційної професійної освіти, проблеми та напрями досліджень зазначеної галузі (В. Биков, М. Михальченко, Л. Лещенко, П. Стефаненко); організаційно-педагогічні основи дистанційної освіти за кордоном та в Україні (В. Олійник, В. Жулкевська, Н. Жевакіна, Н. Корсунська, М. Танась, П. Таланчук, О. Третяк, Т. Койчева, В. Шейко та ін.); психолого-педагогічні аспекти і технології створення дистанційного курсу (В. Кухаренко, Т. Олійник, В. Рибалка, Н. Сиротенко, А. Петренко, М. Бесєдіна, Є. Блінов,К. Власенко, В. Гура, Н. Дацун); можливості й переспективи дистанційного навчання у вищих навчальних закладах України та за кордоном (Р. Гуревич, В. Жулькевська, Т. Гусак, І. Клименко, К. Корсак та ін.).
Аналіз літератури за темою показав, що дистанцій¬не навчання стало предметом вивчення багатьох авторів. До найбільш значних можна віднести роботи О. Андреева [1], В. Зінченко [2], В. Ов¬сянникова [3], А. Хуторського [4; 5] та ін.
Щоб зрозуміти, що означає дистанційне навчання через Інтернет за сутністю, необхідно, перш за все, ви¬ходити з того, що це плрівняно нова система освіти, хоча деякою мірою і є на вищому рівні логічним продовжен-ням досвіду заочного навчання з листування, коли безпосередні особисті контакти між виклада¬чем і студентом відсутні. Це останнє зали¬шається єдиним, що об’єднує традиційну заочну освіту і класичну форму дистанційного навчання на основі Інтернет-технологій. На перший план вихо¬дить методика так званого розподіленого навчання, що поєднує традиційні методи спілкування викладача та сту¬дентів на лекціях і семінарах в аудиторії, а також синх¬ронні (одночасні) й асинхронні (із затримкою в часі) контакти через Саме на цих принципах ґрун¬тується застосування дистанційних методів у викладанні.
Успішність дистанційного навчання багато в чому залежить від організації навчального матеріалу. Основою для створення дистанційного курсу є елек¬тронні підручники або електронні версії підручників, а також електронні комплекси навчальних матеріалів і інструментів, що дають змогу ефективно здійснювати викладання і спілкування наставників і учнів.
Для успі¬шного проведення занять у віртуальному навчальному середовищі слід дотримуватися кількох принципів і твор¬чо підходити до них, причому не тільки у змістовій ца¬рині, а й у технологічній.
Перший принцип дистанційного навчання через Інтернет полягає в тому, що в центрі освітнього проце¬су стоїть той, хто навчається.
Другий – припускає розроблення навчальних мате¬ріалів спеціально для дистанційного курсу.
Третій – наказує викладачу наперед планувати усі види робіт і вправ, а також час, що відводиться на їх виконання. Як для синхронного, так і асинхронного ре¬жиму проведення занять завчасне планування дій і нор-мування часу – запорука успіху.
Четвертий принцип навчання ви¬конується як щодо навчальних матеріалів, так і процесу навчання. В першому випадку інтерактивність забезпе¬чується комп’ютерними програмами, особливо із засто¬суванням мультимедіа. В другому – завдяки двостороннім комунікаційним каналам синхронної й асинхронної взає¬модії студентів і викладачів.
П’ятий – висока інтенсивність дискусій. Коли на традиційних семінарах викладач ставить запитання для об¬говорення, то рідко трапляється так, що кожний сту¬дент виявляє бажання виступити.
Шостий принцип освітнього процесу у віртуальному навчальному середовищі – це доступність викладача для студентів, що означає наявність у студентів як можли¬вості ставити змістові запитання викладачеві, так і діли-тися своїми зауваженнями щодо структури, оформлен¬ня й ефективності курсу.
Курс дистанційного навчання – це не лише сам текст занять, а цілісний процес, що включає пошук відпо¬відної інформації в мережах, обмін листами як з кура¬тором курсу, так і з іншими учнями, звернення до баз даних, періодичних інформаційних видань, які поширю¬ються за допомогою Інтернету.
Дистанційне навчання, що є індивідуалізованим по своїй суті, не повинне разом з тим виключати можливо¬стей комунікації не тільки з викладачем, а й з іншими учнями, співпраці у процесі різного роду пізнавальної і творчої діяльності. При створенні курсу дистанційного навчання важливо врахувати особливості цільової гру¬пи, для якої створюється цей курс, і вибрати методику дистанційного навчання з урахуванням особливостей тех¬нічного забезпечення учня.
Ефективність дистанційно¬го навчання залежить від якості матеріалів (навчальних курсів), що використовуються, і майстерності педагогів, що беруть участь у цьому процесі. Звідси важливість також концептуальних педа¬гогічних положень, на яких передбачається будувати су¬часний курс дистанційного навчання. Розглянемо їх.
• У процесі навчання головним є самостійна пізна¬вальна діяльність учня (навчання, а не викладання).
• Важливо, щоб той, хто навчається, зумів самостійно здобувати знання з допомогою різноманітних джерел інформації, і з цією інформацією зміг працювати в зруч¬ний для нього час, використовуючи різні способи пізна¬вальної діяльності.
• Самостійне придбання знань не повинне носити пасивний характер, а навпаки, учень із самого початку має бути залучений до активної пізнавальної діяльності, що не обмежується оволодінням знаннями, проте неод¬мінно передбачає їх застосування для розв’язання різно¬манітних проблем навколишньої дійсності.
• Організація самостійної (індивідуальної або гру¬пової) діяльності тих, хто навчається, в мережі Інтернет припускає використання новітніх педагогічних техно¬логій, які адекватні специфіці даної форми навчання, стимулюють розкриття внутрішніх резервів кожного учня й одночасно сприяють формуванню соціальних якостей особи. Найбільш вдалими щодо цього є навчання у співпраці, метод проектів, дослідницькі, проблемні методи.
• Дистанційне навчання передбачає активну взаємодію як з викладачем — ко¬ординатором курсу, так і з іншими партне¬рами, також співпрацю у процесі різного роду пізнавальної і творчої діяльності. Проблеми соціа-лізації вельми актуальні при дистанційному навчанні.
• Система контролю має носити систематичний ха¬рактер, будуватися як на основі оперативного зворотно¬го зв’язку (передбаченого у структурі навчального мате¬ріалу, оперативного звернення до викладача або консуль¬танта курсу в будь-який зручний для слухача час), авто¬матичного контролю (через системи тестування), так і відстроченого контролю (наприклад, при очному тесту¬ванні).
Вивчення праць класиків показало, що викладачам-розробникам дистанційних курсів будуть корисні рекомендації Ф.Дистервега в його «Керівництві до освіти німецьких вчителів». Вони залишаються вкрай актуальними і нині при найсучасніших педагогічних тех¬нологіях. Ось деякі з них:
• розподіляй кожний матеріал на ступені і невеликі закінчені частини;
• вказуй на кожному ступені окремі частини мате¬ріалу і, не допускаючи істотних перерв, наводь окремі дані, щоб викликати допитливість учня, проте не задо¬вольняючи її повною мірою;
• розподіляй і розмішуй матеріал так, щоб, де тільки можливо, на наступному ступені при вивченні нового знову повторювався попередній матеріал. Необхідно, щоб матеріал вас захоплював. Застосу¬вання різноманітної графіки, анімації й імітації має спри¬яти підвищенню привабливості дистанційних курсів.
Застосування веб-технологій для створення елект¬ронних підручників диктує свої закони і пред’являє певні вимоги до підходів і методів їх розроблення.
По-перше, якщо ми хочемо, щоб навчальний по¬сібник був веб-сайтом, він має органічно входити в за¬гальну «павутину», бути «живим», взаємопов’язаним че¬рез гіперпосилання з актуальною поточною інформацією мережі, з реальними економічними даними, які є мате¬ріалом для практичних завдань, а також перекликатися з різноманітною теоретичною інформацією за відповід¬ними темами (зокрема, з іншими навчальними посібни¬ками).
По-друге, як і будь-який веб-сайт, такий підруч¬ник має розвиватися, не бути статичним. Такий підхід допомагає розробляти навчальний посібник поетапно, він починатиметься з деякого «ядра», основи курсу, потім буде збільшуватися кількісно і змінюватися якісно, по¬дібно живій істоті. Інтернет-технології дають змогу от¬римати статистику з відвідування кожної веб-сторінки курсу, знайти найпопулярніші маршрути пересування слухачів по веб-сторінка курсу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреев A. A. Введение в дистанционное обуче¬ние: учеб.-метод. пособие. М.: ВУ, 1997. 210 с.
2. Иванников А. Быков Д. Что такое дистанционное образо¬вание // Учительская газета. 1994. № 38. С.8.
3. Овсянников В. И. Заочное и дистанционное обра¬зование: близнецы или антиподы? // Открытое образование. 2002. № 2. С. 64–73.
4. Хуторской A. B. Научно-практические предпосыл¬ки дистанционной педагогики // Откры¬тое образование. 2001. № 2. С. 30–35.
5. Хуторской А. В. Интернет в школе: практикум по дистанционному обучению. М.: ИОСО РАО, 2000. 304 с.