5 курс бакалаврату, факультет «Початкова освіта»
Науковий керівник:
Парфенова Ю.А, викладач інформатики
КВНЗ КОР «Білоцерківський-гуманітарно-педагогічний коледж»
Медіаосвіта – це один із сучасних та необхідних засобів виховання учнів. Методика медіаосвіти шкільної аудиторії зазвичай ґрунтується на реалізації різноманітних творчих завдань. У 2008 р. Європейський парламент ухвалив спеціальну резолюцію з питань медіа грамотності у світі цифрових технологій, де наголошено, що медіаосвіта має стати компонентом формальної освіти, доступної всім учням, обов’язковою частиною навчальної програми на кожному ступені шкільного навчання, і рекомендував Єврокомісії внести до програми підготовки вчителів обов’язкові модулі з медіаосвіти.
В Україні процес розвитку медіаграмотності лише набирає обертів. Сучасна педагогіка поступово відмовляється від повного педагогічного керування процесом навчання, де учень є «об’єктом» впливу, й повертається до системи стимулювання самостійної пізнавальної діяльності школярів, створення умов для їхньої творчості та співробітництва. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними. Нині медіа потужно, а часом і суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник соціалізації дітей.
Сучасна людина – це людина медіасуспільства, яка з дитинства потрапляє у сферу медіасередовища, яка стає її повсякденням. З одного боку, медіасередовище має всі традиційні соціально-психологічні ознаки, характерні для соціального середовища, а з іншого – надає можливість психологічного тиску на тих, хто перебуває в цьому середовищі.
Метою медіаосвіти є формування медіакультури особистості в середовищі важливих для неї спільнот (малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо).
Головні завдання медіаосвіти полягають у сприянні формуванню:
- Медіаімунітету особистості, який робить її здатною протистояти агресивному медіасередовищу. Медіаімунітет передбачає медіа обізнаність, уміння обирати потрібну інформацію, оминати інформаційне «сміття», захищатися від потенційно шкідливої інформації з урахуванням прямих і прихованих впливів.
- Рефлексії та критичного мислення як психологічних механізмів медіаграмотності, які забезпечують свідоме споживання медіапродукції на основі ефективного орієнтування в медіапросторі та осмислення власних медіапотреб.
- 3. Здатності до медіатворчості для компетентного та здорового самовираження особистості та реалізації життєвих завдань, покращення якості між особової комунікації та приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих для особистості спільнотах.
- Спеціалізованих аспектів медіакультури: візуальної медіакультури (сприймання кіно, телебачення), музичної медіакультури, розвинених естетичних смаків щодо форм мистецтва, опосередкованих мас-медіа та сучасних напрямів медіа-арту тощо.
Медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку особистості за допомогою засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення , умінь повноцінного сприйняття , інтерпретації, аналізу та оцінки медіатекстів, навчання різним формам самовираження за допомогою медіа техніки.
Базові цілі медіаосвіти для вчителів:
-розвиток комунікативних здібностей;
-формування критичного мислення
-підвищення загальнокультурного рівня особистості
-уміння сприймати інформацію, кодувати візуальний образ у вербальну знакову систему
-оцінювання якості інформації, вміння обирати необхідну інформацію.
Медіаграмотність допомагає учителю активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету; допомагає краще зрозуміти мову екранних мистецтв.
Отже, як у сучасному світі загалом, так і у сфері сучасних медіа, що утворюють його основний хребет, наростає ступінь хаосу, деградації, розпаду. Людство стоїть на порозі глобальної біфуркації, а можливо, уже й перебуває в ній, що актуалізує потребу флуктуацій, спроможних породити «порядок із хаосу». Традиційні інститути соціалізації особистості, зокрема шкільне навчання, в умовах переходу до інформаційного суспільства дедалі помітніше відсуває на другий телевізійний і комп’ютерний екран як абстрактний сукупний дорослий. Освіта може й повинна взяти на себе функцію керування інформаційною поведінкою особистості ( з перспективою трансформації процесу керування в самокерування). Цю функцію можна визначити як медіаорієнтаційну. Медіаорієнтаційна функція освіти потребує певної інституціоналізації, способом якої є медіаосвіта. Інституціоналізація медіаорієнтаційної функції може здійснюватись у багатьох формах (інтеграція елементів медіаосвіти в різні навчальні дисципліни, медіа освітні факультативи, гуртки і студії, відповідно зорієнтовані форми позашкільної роботи тощо), проте стрижнем шкільної медіаосвіти має стати курс із медіа культури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Слюсаревський М. Медіаорієнтаційна функція освіта як відповідь на виклики інформаційної доби/ М. Слюсаревський // Рідна Школа. – 2013. – № 4-5. – С. 13–19.
- Шкель Н., Жулькова С. Медіаосвіта вчителя в сучасній школі / Н. Шкель, С. Жулькова // Медіаосвіта вчителя в сучасній школі. – 2017. – Вип. 10. – С. 21-25.
- Дем’яненко О. Теорія і практика медіаосвіти/ О. Дем’яненко // Нова Школа: Практики, Проблеми. – 2014. – № 2. – С. 12–14.